Четвер, 18.01.2018, 02:58
Вітаю Вас Гість | RSS

Ленінська ЗОШ

Категорії розділу
Література рідного краю [8]
Відомості про письменників Запорізького краю
Майстрині села [0]
Роботи сільських умільців
Політ фантазії [1]
Cпорт [1]
Фото з урока [0]

Блог

Головна » 2011 » Серпень » 6 » М.Холодний
17:19
М.Холодний

 

 
 
ХОЛОДНИЙ МИКОЛА КОСТЯНТИНОВИЧ

(нар. 31.07. 1939 на Ягідному хуторі, с. Краснопілля Коропського р-ну Чернігівської обл.; за документами – 30.07.1939 р., с. Карильське того ж р-ну).

Поет-шістдесятник, літературознавець, публіцист, перекладач.

З селянської родини. Батько, Костянтин Іванович, 1918 р.н., після війни з Японією 1945 р. не захотів повертатися до колгоспного кріпацтва, залишився в Сибіру біля розкуркулених висланих родичів, де трагічно загинув 1964 р.. Мати, Ганна Михайлівна Чуча, 1916 – 16.02. 1984, працювала в колгоспі.

1946 р. Микола пішов до початкової школи на хуторі Стягайлівка, 1953 закінчив Карильську семирічку. Ще десятилітнім написав і кинув у шкільному коридорі листівку «Сьогодні помер Сталін. Усі люди моляться Богу».

1950 року послав свої вірші Павлові Тичині, той кілька років передплачував йому газету «Літературна Україна».

1955 р. Х. виключають з Краснопільської середньої школи за спробу завести вуса. 1 вересня газета «Радянська Коропщина» публікує під псевдонімом «М.Петренко» його вірш «Бригадир-нероба». Мусив тікати з села в Миргород, де працював робітником стадіону. Х. дописує до газет, учасник наради робсількорів 1957 р., записує фольклор та надсилає його до Інституту фольклору.

1961 р. закінчив Ромоданівську школу робітничої молоді, вступив на філологічний факультет Київського університету. Познайомився з Іваном Дзюбою. З 1962 р. бере участь у роботі Клубу творчої молоді «Сучасник», виступає на літературних вечорах у Спілці письменників, у школах, вузах, заводських будинках культури, у парках, брав участь у поході зі смолоскипами до пам'ятника Іванові Франку. Вірші Х. розповсюджуються в самвидаві. Їм притаманна іронія, алегоричність, потужний патріотичний пафос. Його рядки стають крилатими.

У грудні 1962 р. перша збірка Х. «Червоний сон», що мала позитивну рецензію І.Дзюби, знята з плану Держлітвидаву. У грудні 1963 мав перший творчий звіт у будинку СПУ. 1964 р. виступив на Дні філолога в університеті з віршем про «300-ліття возз'єднання України з Росією», у зв'язку з чим декан П.М.Федченко запропонував Х. перейти на вечірній відділ, погрожував виключенням.

У квітні 1965 р. Х. виступив на студентській науковій конференції з доповіддю «Про душу в пісні та про пісню в душі», де позитивно згадував С.Петлюру, У.Самчука. У серпні їздив у карпатське село Шешори на відкриття пам'ятника Т.Шевченку, де з В.Чорноволом, Зіновією Франко та іншими влаштував мітинг у зв'язку з забороною відкриття пам'ятника. У вересні 1965 всупереч волі парткому університету Літературна студія ім. Василя Чумака («СіЧ») обрала Х. головою. Після критичного виступу 5.12. 1965 р. на обговоренні роману проф. Арсена Іщука «Вербівчани» Х. 6.12. виключили з комсомолу і з 5-го курсу. Ночує у знайомих киян, бере участь у багатьох літературних вечорах, читає свої різкі, бунтівні, революційно-романтичні вірші, які користуються великою популярністю. Його вірші публікуються в антології української поезії в Празі.

18–19.04 1966 Х. разом з Ліною Костенко та Іваном Драчем брав участь у протесті перед Львівським обласним судом, де судили Михайла Осадчого, Мирославу Зваричевську, Богдана і Михайла Горинів. У травні в самвидаві поширюється його 90-сторінковий лист до П.Шелеста, де йдеться про порушення Загальної Декларації прав людини ООН.

За читання віршів «Монолог Франка» та «Собаки» біля пам'ятника І.Франку в день 50-річчя його смерті 29.05 1966 Х. разом з Олесем Сергієнком, Ковальчуком та Валерієм Набокою був заарештований на 15 діб. У Лук'янівській в'язниці вони оголосили голодівку, їх годували примусово, зі знущанням. Після звільнення Х. видворений з Києва. У червні – жовтні сторожував у радгоспному саду в с. Ново-Олександрівка на Яготинщині, де перекладав з російської на українську рукопис Олени Апанович «Збройні сили України першої половини ХУІІІ ст.».

9.03. 1967 Х. звільнений з посади інструктора-методиста Добровеличківського будинку культури Кіровоградської обл. за прилюдне читання віршів, за появу віршів у нью-йоркській антології української поезії «Шістдесят українських поетів шістдесятих років» (упорядник Б.Кравців).

За сприянням кандидата філологічних наук Івана Варченка Х. перевівся в Одеський університет і 1968 р. одержав його диплом. У липні звільнений з Самгородської школи на Сквирщині – за появу віршів у журналі «Дукля» (Словаччина). Тоді ж на квартирі Віктора Некрасова познайомився з А.Д.Сахаровим і Володимиром Буковським.

З тематичного плану видавництва «Радянський письменник» 1968 р. знімають збірку Х. «Електростанція життя». У листопаді його вірші публікує газета «Свобода» (США), у грудні – ж. «Сучасність» № 12 та альманах «Північне сяйво» (упорядник Яр Славутич, Едмонтон, Канада). Х. викидають з черги житлового кооперативу «Слово» Спілки письменників, звільняють з роботи в Козинецькій школі.

У 1970 р. Х. пише дисертацію з психолінгвістики «Народ крізь призму його мови» (була конфіскована під час обшуку в М.Осадчого в січні 1972 р.). Вірші Х. публікує позацензурний самвидавний журнал «Український вісник» В.Чорновола, називаючи його найпопулярнішим в Україні поетом. Х. входить до редколегії львівського самвидавного журналу «Скриня», складає статут Незалежної спілки письменників. Звільнений з роботи з Микулинської школи на Бородянщині.

У грудні 1971 р. Х. поширює лист до пленуму Спілки письменників України з питань роботи з творчою молоддю. У зв'язку з арештами шістдесятників 14.01. 1972 р. звертається до Мао Цзедуна з проханням надати політичний притулок.

20.02 1972 р. Х. заарештований за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації і пропаганди (ст. 62 ч.1, головне звинувачення – за збірку віршів "Крик з могили"). Слідчий Берестовський шантажував Х. психіатричною експертизою. 7.07. 1972 р. газета «Літературна Україна» під назвою «На терези совісті» опублікувала під прізвищем Х. листа, сфабрикованого КГБ. «Автор» ніби відрікається від своїх «політично хибних віршів» та осіб, які штовхали його в «антирадянську трясовину». Звільнений зі слідчого ізолятора КДБ УРСР 6.07. 1972 на підставі постанови управління КДБ Київської обл. від 5.07 1972 р. про припинення кримінальної справи.

Викликаний як свідок у справах З.Антонюка (1972) та І.Світличного (1973) Х. намагався їх захищати.

У серпні 1972 р. Х. пише авангардистський маніфест «В одному вагоні, але не в одному ешелоні», намагається створити літературну асоціацію «ЧУМА» («Чуєте? Ми – авангардисти!»).

Після звільнення Х. працював учителем у Вінниці, де 1974 р. створив з місцевими літераторами «Студію Устима Кармалюка» («СУКА»), яка була розгромлена на районній ідеологічній нараді. Зазнавав у Вінниці арештів і необґрунтованих звільнень з роботи.

З липня 1976 р. Х. живе в м. Остер Чернігівської обл. У листопаді звільнений з посади заввідділом краєзнавчого музею. Працював у школах, звідки його неодноразово звільняли.

1979 р. українська друкарня Ватикану видала книжку «Про душу в пісні та про пісню в душі», вона відзначена почесною премією, 1981 р. перевидана в Канаді та США.

У квітні 1982 р. Х. звинуватили у знищенні статуетки Леніна, портрета Брежнєва та рушника «300 років України з Росією» і на 10 діб запроторили до чернігівської обласної психлікарні. Робота в школі супроводжується численними доносами, викликами в КГБ, заборонами і звинуваченнями в націоналізмі.

16.02 1984 р. у с. Карильському загинула мати Х. За поїздку на похорон директор школи записує йому прогул. 17.04 Х. звертається до Президента США Рональда Рейґана з проханням про еміґрацію. Районний кагебіст виносить попередження, Козелецький райнарсуд – ухвалу про заборону виїзду Х. за межі міста Остер, він знову звільнений з роботи. 26.04. 1986 р. у зв'язку з катастрофою на Чорнобильській АЕС м. Остер опиняється в зоні радіоактивного забруднення, але Х. виїхати звідти не може.

1987 р. Х. ініціює побудову церкви в рідному селі. 1989 р. створює в Острі осередок Народного руху України, піднімає над міськрадою жовто-блакитний прапор. Створює в Козельці районне літоб'єднання імені репресованого письменника Василя Нефеліна. 1990 вступає до Міжнародної асоціації україністів.

У червні 1991 р. Х. реабілітований за справою 1972 р. Намагання відновитися на роботі в школі та повернутися до Києва марні. Х. бере участь у численних літературних вечорах у різних місцях, у пресі публікуються його вірші. 1992 р. СБУ повертає Х. вилучені 1972 р. рукописи. У лютому 1993 р. ректор КДУ скасовує наказ 1965 р. про виключення Х.

У березні 1991 р. виходить перша в Україні збірка віршів Х. «Дорога до матері», 23.03 його прийнято в Спілку письменників України, збірку висунуто на здобуття премії ім. Т.Шевченка. У січні 1997 р. Х. присуджено премію та звання академіка Бу-Ба-Бу, 1998 р. – премія В.Сосюри (Луганськ).

1998 р. Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України створює архівний фонд 1348 М.Холодного.

11.02 1999 Київський міський суд скасовує постанову Ленінського районного суду м. Києва від 29.11. 1966 р. про запроторення Х. до Лук'янівської в'язниці.

Х. написав спогади про А.Горську, В.Некрасова, В.Стуса та ін. Автор низки передмов. Лауреат літературно-мистецьких премій ім. В.Нефеліна. В.Сосюри, «Благовіст», Почесної премії Ватикану, академік Бу-Ба-Бу. Чотири рази його творчість висували на здобуття Шевченківської премії. Член Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і репресованих (ВТПВіР) з лютого 2002 р., Національної Спілки письменників України (НСПУ) з 23.03. 1993. голова Козелецької районної організації Всеукраїнського педагогічного товариства ім. Г.Ващенка. 2005 р. нагороджений Почесною грамотою Президії Верховної Ради України. Учасник «Помаранчевої революції». 

 РОЗМОВА 3 САМИМ СОБОЮ
Якщо мої зуби, пророками вибиті,
становлять фундамент для дачі дантисту,
якщо я до себе нашіптую, нібито
удруге з'явлюсь поколінь через двісті,
якщо кошеня кругозору відвертого
втікає від зграї досвідчених псів,
якщо на майдані розстрілюють мертвого,
щоб він до живих у тролейбус не сів, -
то щастям були б нам ці речі негожі,
як щастям є сифіліс хворим на рак,
не спритні якби щастєтворці захожі,
оті "ощасливлюють" так нас і сяк...
Твоїїм, Вкраїно, не снилися сльози -
вугілля, пшениця і масло їм снилося.
Вони підібрали тебе при дорозі,
а ми, як і завше, на торг запізнилися...
Вони тобі Марксом зав'язують очі,
щоб вічно за їхнюю руку трималася.
А ти їм співаєш пісень до півночі,
а ти їх питаєш, чи смачно їм спалося.
Ти знаєш, ще трохи - й хіба лиш для пензлів
тебе лиш згадають, як дівку Мілоську.
До рук твоїх жовтих, крізь тисячу цензорів,
крокує відро мого синього мозку.
 
ЮВІЛЕЙ
Вже третій день нема газет з новітніми емблемами.
Візьму цигарку у клозет, помрію над проблемами.
 А до корчми на ювілей стара зібралась братія.
Несуть засмажених курей, ведуть отця Ігнатія.
 Стоять столи старих пород і ящики з горілкою.
Немов над книжкою, народ схилився над тарілкою.
Одні і ті, одні і ті міняються оратори
. В кутку припали до куті відомі літератори.
 Для них дубового стола накрито скатертиною.
І навіть лампочка пала вгорі за павутиною.
Щоб був на рівні ювілей — розбав літературою.
 Один лежить біля дверей з ліричною натурою.
Другий, хитаючись, рече: "Приєднуйся, угостимо", — і
 непомітно час тече за стравами і тостами.
Надворі сніг, надворі сніг гілками звис лапатими.
Прямують мовчки на поріг якісь дядьки з лопатами.
Стара корчма, бунтуй, бунтуй десь там, на правім березі.
Я не прийду на сабантуй — я народився в березні.

ВМИРАЮТЬ ПОЕТИ
Вмирають поети в душі,
а потім в лікарнях вмирають.
Ховають спочатку вірші,
а потім поетів ховають.

Поету копають яму.
Коли - знає тільки він сам.
В поезії білі плями,
на серці ще більше плям.

В машині, за місто як сніг
вивозять на третій швидкості.
Глузують із друзів їх,
немов з історичної рідкости.

Кати над труною щось мимрять...
Важка їх діймає турбота:
як тільки поети вимруть,
не стане катам роботи.

На Байкових зимних схилах
капають сльози удавані.
І сняться поетам в могилах
на півночі зими недавні.

І білі ведмеді, ватра,
земляцьких кісток опилки...
Поетів не стане завтра -
залишаться члени Спілки.

І як нам з-під криг тоді виплисти,
і хто нас запалить, хто?!
Он знову на третій швидкості
помчало когось авто...

(з самвидаву 70-х років)

МАРЕННЯ НА НОСИЛКАХ
В зоопарку сподобавсь жирафі я.
 Сивина, сивина, сивина...
Під ногами моя біографія,
наче келих розлитий вина.
Коли сон подолає мій опір,
то, буває, насниться таке,
що літак переводжу у штопор,
 потім знову заходжу в піке.
 Я тепер не поїду в Америку,
бо часу на роз'їзди нема.
Другий рік передачу по телику
 про багатих дивлюсь з усіма.
Пам'ятаю: іде передача,
передача портфелів ЦеКа,
 а душа моя, вперта й ледача,
 передачі в підвалі чека...
Скільки тюрем відвідала ненька
і солоної випив води!
На носилках мене, як Черненка,
 занесли у спілчанські ряди.
                       Ялта, 4. 6. 93, вілла Рішельє.

ХХ ВІК
Сьогодні у церкві коні
ночують і воду п"ють.
Сьогодні новим іконам
прочани поклони б"ють.

Сьогодні на дружбу вічну
посаджено кимось дуб.
Сьогодні у місті звично
сім пар розлучають шлюб.

Сьогодні гвалтують рації
про мера шлункові болі.
Сьогодні вмирає нація,
а світ очманів на футболі.

Сьогодні комусь на згадку
подарували літак.
Сьогодні у полі дядько
гнилий підібрав буряк.

Сьогодні жива колекція
побільша по той бік ґрат.
Сьогодні у клубі лекція:
"Людина людині брат..."

(з самвидаву)

Категорія: Література рідного краю | Переглядів: 724 | Додав: Helli | Рейтинг: 0.0/0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Серпень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031

Copyright MyCorp © 2018
Зробити безкоштовний сайт з uCoz