Т.І.Нещерет
Біографічна довідка –професійна актриса, заслужена артистка України, член Національної Спілки письменників України.
Закінчила Київський театральний інститут ім.Карпенка-Карого, театрознавчий факультет.
Творчу діяльність розпочала в 1954 р.
В 1958 р. стає членом Спілки театральних діячів України.
З 1965 р. працює в Запорізькому обласному українському музично-драматичному театрі. Зіграла понад 150 ролей сучасного та класичного репертуару. Активно працює як театрознавець.
Нею надруковано в періодичних виданнях понад 200 статей, нарисів, рецензій з питань театрального мистецтва. З початку шістдесятих років починається її активна літературна творчість.
В 1988 р. у видавництві "Промінь" вийшла перша поетична книга "Запізніле освідчення". Згодом, одна за одною, виходять з друку книги "Отчий дім", "Сльози і квіти", "В осені своя краса", "Народний артист України Олександр Король", "Дівич-гора".
На вірші поетеси написано біля 30 пісень професійними і самодіяльними композиторами.
В 1994 р. Т.І.Нещерет присвоєно звання заслуженої артистки України і прийнято до Національної Спілки письменників України.
Вона є лауреатом обласної премії ім. І.С.Паторжинського (1996 р.), кавалером ордена "Знак Пошани", нагороджена Почесною грамотою Міністерства культури УРСР. Основні дати життя і діяльності поетеси, актриси, театрознавця
Тетяна Іванівна Нещерет народилася 25 червня 1931 р. в с. Халеп'ї Обухівського району Київської області в селянській родині. 1939 р. П і ш л а в перший клас Халеп'янської неповно-середньої школи. 1946 р. Закінчила п'ять класів і вступила в школу ФЗУ при 4-й взуттєвій фабриці в м. Києві ; прийнята до лав комсомолу. 1947-1954 рр. Працювала заготівницею у доппельному цеху 4-ї взуттєвої фабрики в м. Києві. 1954 р. Закінчила середню школу робітничої молоді № 22 в м. Києві ; брала участь у Республіканському огляді художньої самодіяльності на честь 300-річчя Возз'єднання України з Росією, одержала І премію за художнє читання; прийнята на посаду актриси в Кам'янець-Подільський російський драматичний театр Хмельницької області. 1955 р. Актриса розмовного жанру Хмельницької обласної філармонії. 1956 р. Актриса Артемівського українського музично-драматичного театру, Донецької області. 1957-1959 рр. Актриса Ворошиловградського українського музично-драматичного театру ім.О.М.Островського. 1960-1962 рр. Актриса Полтавського українського музично-драматичного театру ім. М.В. Гоголя. 1961 р. Вступила до Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого на заочне відділення театрознавчого факультету. 1962 р. Прийнята у члени Комуністичної партії Радянського Союзу. 1962-1965 рр. Актриса Дрогобицького українського музично-драматичного театру Львівської області. 1964 р. Початок театрознавчих та прозових публікацій у періодичних виданнях. 1965 р. Актриса Запорізького українського музично - драматичного театру ім. М.Щорса. 1967 р. Закінчила Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого ; початок поетичних публікацій у періодичних виданнях. 1970 р. Нагороджена медаллю "За доблесну працю. В ознаменування 100-річ-чя з дня народження Володимира Ілліча Леніна." 1973 р. На гастролях з театром у Києві. 1975 р. Учасниця республіканської конференції "Театр і сучасність". 1976 р. Нагороджена орденом "Знак Пошани". 1978 р. Учасниця літературного свята в Орлі та Спаському-Лутовинові на честь 160-річчя від дня народження І.С.Тургенєва. 1979 р. На гастролях з театром у Москві. 1981 р. Творчий звіт у ролі Мирослави Троян в п”єсі "Перстень з діаман-том" О.Левади з нагоди 50-річчя від дня народження. 1984 р. Нагороджена медаллю "Ветеран праці". 1988-1990 рр.-на пенсії. З 1988 р.-початок виданя поетичних книг. 1990р. Заступник директора театру ім.Щорса по роботі з глядачами. 1991-актриса театру. 1993-актриса й завліт.театру 1994-присвоєно почесне звання ”Заслужена артистка України”, прийнята в члени Національної Спілки письменників України, присвоєно статус учасника Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.
Мої Наталки, Віри і Марусі –
Створіння ясні, мій єдиний світ.
Я в них існую, ними зізнаюся,
То подих мій і мрій моїх політ.
ТЕТЯНА НЕЩЕРЕТ (Літературознавчий нарис) Її називають служницею двох муз... Запоріжці давно впізнають цю чарівну вже немолоду жінку на театральних афішах, у газетах, на сцені театру, перевтiленою то в Наталку, то в Кассандру, то в Марусю Богуславку, то в циганку Азу… Пізніше -в матерів та бабусь. І не лише в них! Це – служниця музи Мельпомени , заслужена артистка України Тетяна Іванівна Нещерет. Вже понад чотири десятки років віддала вона театру. Та, виявляється, служить Т.Нещерет не лише Мельпомені: її покликала й інша муза – муза лірики Евтерпа. У її люблячому тривожному серці прокинулося бажання перелити у вірші свої почуття любові до України, її розкішної природи, героїчної історії, до людей, які творять добро. Та тільки в 60-х роках вона надрукувала свої поезії. Дебютувала віршем "Коли ти часом засумуєш..." у газеті "Запорізька правда" 3 грудня 1967 року. 3 цього часу в багатьох газетах, журналах, альманахах з'являлися її вірші. І, зрештою, 1988 року актриса оприлюднила книжку поезій "Запізніле освідчення". А вслід за нею вийшли в світ поетичні збірки "Отчий дім", "Сльози й квіти", "В осені своя краса". Звідки ж прийшла Т.Нещерет в театр і поезію?
В автобіографічній нотатці "Мій шлях", вмiщеній у книзі "В осені своя краса", вона пише: "Народилася 15 червня 1931 року в селі Халеп'ї Обухівського району Київської області в сім'ї Івана та Євдокії Нещерет. Село наше розташоване на правобережній Україні в мальовничому місці, в межиріччі невеликих річок Сквирки та Бобриці, що впадають у Дніпро". Це історичний центр України. Край Тараса Шевченка і Андрія Малишка, поезію яких разом з чарівною українською народною пiснею Т.Нещерет засвоїла з дитячих років. У рідному селі минали дитячі літа Тані, найменшої з трьох сестричок. Виховувалася вона в трудовій сім'ї, змалку працювала і в полі, і на городі, часто доводилось бути й пастушкою: "біжу надвір, жену свою отару левадою" ("Пастушка"), а мріяла стати капітаном – "в далечінь водити кораблі" ("Мрії"). Дітей виховувала одна мати, бо батька не було: в 1938 році він був безпідставно репресований і розстріляний (про цю страшну подію Т.Нещерет розповіла у статті "Над невідомою могилою батька" в газеті "Літературна Україна" від 25 квітня 1996 року.) Світлій пам'яті батька, робітника-муляра, поетеса присвятила кілька зворушливих віршів. Один із них-"Не звинувачую, що щастя не приніс і долі примху злу не зміг завбачить" ("Не звинувачую"). Мати працювала до виснаженння, щоб прохарчувати сім'ю, ростити своїх діточок, вчити їх любити людей. Про все це з любов'ю згадує Т.Нещерет у віршах "Мати", "Мамина пісня", "Материна порада" та ін. Пише вона й про те, як проводжала її мати з рідної домівки ("Матері"):
Розчеши, мамо, донечці коси
Перед даллю дівочих доріг...
Заіскрилися вранішні роси,
Ранком отчий лишаю поріг.
Розчесала. Схилилась до мене,
Видивляючи очі мої...
На самостійний життєвий шлях Тетяна Нещерет вступила у вересні 1946 року. То була школа ФЗН при Київській 4-й взуттєвій фабриці. Там навчалася робітничій професії – заготівниці, згодом там же працювала, вважалася передовою робітницею, закінчила середню школу робітничої молоді. На фабриці вона стала активною учасницею художньої самодіяльності - читала, співала, танцювала. А це сприяло її художньому розвитку. Про цей важкий, але творчо плідний період життя поетеса з теплотою згадує у вірші "Лист дівчатам моєї фабрики". Автор оповідає, що уперто долала труднощі і пізніше "актрисою стала для щастя і мук". Справді, саме тоді дівчину настійно кликала Мельпомена: успіхи в самодіяльності, запрошення на професійну сцену Кам'янець-Подільського драматичного театру, потім праця в театрах Артемівська, Луганська, Полтави, Дрогобича, у Хмельницькій обласній філармонії. 3 першого листопада 1965 року Т.Нещерет працює в Запорізькому музично-драматичному театрі. В 1967 році закінчує театрознавчий факультет Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого. 1994 рік- найщасливіший у її житті: присвоєно почесне знання заслуженої артистки України і прийнято у члени Національної Спілки письменників України. У поетичній творчості Т.Нещерет ніби сплітаються обидві музи – Мельпомена з Евтерпою, у віршi входять рампа, театр ("Музі"). Поетесі згадуються перші перемоги на театральній сцені, перші ролі, зіграні в спектаклях, і найперша – Наталка з драми І.Котляревського ("Наталка Полтавка"): І серце завмира, коли згадаю Наталку – вірну подругу мою. Донині її долею страждаю, І радощі я знову пізнаю. Друга пам'ятна роль - Кассандра iз однойменної драматичної поеми Лесі Українки. До створеного на сцені образу молодої дівчини, наділеної "пророчим талантом", звертається поетеса у вірші "До Кассандри":
Моя Кассандро! Подруго тривожна!
Яке то щастя ввечері пожити
Стражданнями твоїми і коханням,
Що аж слова німіють на устах.
За чотири десятиліття артистичної діяльності Т.Нещерет зіграла понад 150 ролей, героїнь драматичних творів І.Котляревського та М.Старицького, І.Карпенка-Карого і О.Островського, Лесі Українки та І.Кочерги, П.Ребра й О.Коломійця, Ю.Яновського і В.Шукшина, Лопе де Веги й А.Касони... Царині Мельпомени присвячена значна частина поетичного доробку Т.Нещерет, зокрема вірші "Театр", "Прем'єра", "Актор", "За кулісами", "Лицедії", а також твори, повязані з місцями гастролей: "Над Смотричем", "Над Ворсклою", "На Волзі", "На Аралі", "Сибір"... Леся Українка! Визначне місце її і в душі актриси, і в поетичній творчості. Поезія Лесі Українки близька Т. Нещерет. Вона зізнається, що інколи наслідувала їй, бо ж вона поетеса великих людських пристрастей ("Пам'яті Лесі Українки"):
Коли життям щоденним я втомлюся,
Над книгою твоєю нахилюся –
І ніби чую серця стук.
3 Твоєї невичерпної скарбниці
Нап'юся, мов з глибокої криниці,
І щастя, й радощів, і мук…
Важлива тема лірики Т.Нещерет - любов. У віршах - це велике і тривожне почуття, яке дає сили долати труднощі, удари долі, це любов до України, до батьківської хати, любов материнська і любов до коханого, це молода пристрасть і ніжні почуття зрілої жінки. Лірика любові позначена особливою ніжністю: "Я кохаю тебе – Простелилися килимом трави. Я кохаю тебе - Білим цвітом видзвонює травень ("Я кохаю тебе"); "Цілуй мене! Хай все лихе У вічності розтане! Цілуй мене! Хай млості знак До личенька пристане!" ("Цілуй мене"). В багатьох творах буяють почуття радості чи суму від зустрічей та розлук закоханих, спалахи щастя та важкі тривоги, зокрема в поезіях "Запізніле освідчення", "Ти знаєш", "Все рідше зустрічі", "Розлука", "Я співаю тобі", "Хміль", "Моя любов", "Пісня серця", "Візьми мене у музику свою" та ін. Оспівує поетеса і свою любов до рідної природи ("У полі", "Осінь", "Шумить дібровонька", "Вечір", "Зоряне світло", "Повіяло весною", "Красо моя, мій Дніпре", "Біля моря"). В поезіях Т.Нещерет присутні і громадянські мотиви, що засвідчують високий патріотизм автора. Вони у віршах "До України", "Я бачила, як плакали жита", "Пісня про солдата", "Сапер", "Шлях у безсмертя", "Пісня про козаків-запорожців" та ін. Щоправда, окремі з цих поезій позначені декларативністю, прохідними рядками, стилістичними невправностями, мовними похибками. А вся поезія Т.Нещерет несе в собі тематичне, ідейне й образне багатство. Вона написана соковитою мовою, в яку закохана поетеса і про яку пише ("Катрени"): Мово моя – крила мої лебедині! Пісне моя – мови ясної розвій! Мудрість і мужність, і совість у слові єдині. Мово моя – ти в серці й у пісні моїй! Про високу майстерність Т.Нещерет засвідчують свіжі епітети, порівняння, метафори: "Шумить дібровонька, шумить, А вітер листом, як намистом Перебирає, шелестить Своїм стихійним, буйним хистом" ("Шумить дібровонька"); зустрічаються милозвучні асонанси: "А тут, в ливарному, звили собі гніздечка Й голубляться, й голублять голуби" ("Розповідь ливарника"), "Біло - біло бігла - бігла Зимонька-зима" ("Зима"). Варто відзначити й інші інтереси Т.Нещерет. Вона перекладає поезію інших народів. В її книжці "В осені своя краса" вміщено понад чотири десятки перекладів з російської, білоруської, татарської, німецької та інших мов. До речі, окремі твори Т.Нещерет перекладені на російську, білоруську, татарську мови. Як театрознавець Т.Нещерет широко пропагує театральне мистецтво. Нею написано чимало статей про театральні колективи і їх спектаклі, про роботу акторів і режисерів. Остання робота театрознавця – книжка про народного артиста України Олександра Короля. На вірші Т.Нещерет написано близько тридцяти пісень, які виконують професійні співаки й аматори. Це пісні: "Дніпре мій", "Вечір" (музика О.Носика), "Матері", "Я кохаю тебе" (музика Н.Боєвої), "Я бачила, як плакали жита" (музика Л.Костенка, Б.Юрківа), "Пісня про перше кохання", "О, Море" (музика Ю.Коваля), "3имовий вальс" (музика Н. Боровик), "Пісня про Запоріжжя", "Замріяна Хортиця", "Пісня про солдата", "Розчеши, мамо, коси", "Журавлина пісня" (музика Й.Пінзура), "Моя любов" ( музика С. Ващенко) та інші. Т.Нещерет - лауреат обласної премії українського Фонду культури імені І.П.Паторжинського. Запоріжці впевнені, що, незважаючи на життєву осінь, яка має свою красу, обидві музи – Мельпомена і Евтерпа, як два рівних крила натхнення, ще довго не розлучатимуться з талановитою актрисою і поетесою. Василь Маремпольський, кандидат філологічних наук.
|